Для чого змінювати світ? – Назар Гайдучик, арт-директор у ВСЛ

Назар Гайдучик працює у нашому партнерському проекті “Видавництво Старого Лева” дизайнером і арт-директором. Він багато читає, любить крутити свій байк і писати музику. А ще Назар має суперсилу – він вміє слухати і дуже допитливий. 

Ми мали цікаву розмову із Назаром, а в кінці отримали ще й філософську пораду! 😉

Назаре, чим ти займаєшся?

У першу чергу собою. 🙂 Але якщо про роботу, то мені пощастило, вона – моя пристрасть. Люблю графічний дизайн, бо це візуальна мова.

У Видавництві Старого Лева я створюю обкладинки, дизайни макетів книжок, слідкую, щоб книжки виглядали якісно, красиво, щоб їх хотілося тримати в руках чимдовше.

А крім того, люблю музику. Насправді, не можу жити без неї. Іноді люблю щось і сам покрутити. 

Тобто? Ти сам робиш музику? Як саме?

Ну, я пробую робити щось у напрямку електронної музики через комп’ютери, синтезатори, контроллери, всякі штучки-дрючки, примочки)

А ще пишу музику для поезії Любомира Серняка. В нас є проект «Хороші хлопці фінішують першими» – це однойменна книжка віршів Любчика. Але якось ми грали у баскетбол і під час цього він попросив придумати якісь тємки йому до віршів. Так воно і зав’язалося. Виступаєм, пишем нове.

Що стосується лише моєї музики, то я в цьому дуже критичний до себе, і це трохи гальмує. Але нещодавно мій друг допоміг мені зрозуміти одну дуже важливу річ – поки я ніхто, я нічого не втрачаю. Тому не знаю, можливо, скоро псіхану і виставлю. Хай люди слухають. Чого я буду то тримати?

Круто! А під яким іменем плануєш випускатись?

У мене є псевдонім, який я придумав ще дуже давно. «KDNP» — Kidnap, що означає «викрасти». Йдеться про внутрішню дитину. Її потрібно викрасти з дорослого життя, повного стереотипів і суджень, щоб зрозуміти, допомогти, оберегти і навчитись помічати. А якщо вимовляти kid nap як два окремі слова, то це означатиме «дитячий сон». Для мене це означає абсолютний стан спокою.

А про що ти мріяв в дитинстві?

Ну, років в 12-14 я хотів грати в рок-групі. Дуже добре цю мрію пам’ятаю. Потім ми почали збиратись з друзями, пробивати десь перші гітари…

Пам’ятаю, ми знайшли якусь гітару старезну, Урал називалась, без струн, але напівакустичну. То ми натягували просто мідні дроти! Апаратури тоді професійної дорогої не було. То ми її підключали до магнітофону. Такий звук був, дісторшн. А потім виявилось, що в барабанщика є гараж і все… Понеслась! 🙂

А потім був перший концерт в «Ляльці». Тоді я грав у гурті «Далай Лама». Тих емоцій я ніколи не забуду…

Я чула музику цього гурту!) Класно! А розкажи більше про роботу в Видавництві Старого Лева?

Я дуже люблю працювати з обкладинками книжок. Тут гарно поєднуються форма і зміст. Кожен раз це нове випробування. Люблю, коли вдається виразити зміст книжки за допомогою мінімум візуальних засобів. Люблю думати про матеріали, на яких буде надрукована книжка під час створення обкладинки. Вибирати папір чи тканину, тиснення чи друк пантонами. Люблю мінімум кольорів та акценти на деталях.

Дуже важливий процес прочитання книжки. Там ховаються усі необхідні деталі.

А цікавим досвідом була робота над обкладинкою до книги «Щоденник війни зі свиньми», коли я паралельно слухав аудіокнигу твору. Образи з’являлися в реальному часі.

До речі, коли я робив цю обкладинку, я досліджував ретро фотографії і натрапив на ресурс www.retronaut.com. Знимки на ньому не для продажу. Але я настільки зачепився за одне фото, що мусів його дістати будь-яким способом. Я зв’язався з сайтом, і вони дуже швидко дали мені відповідь, і ми домовились про умови використання фотографії. Тоді з’явилась обкладинка.

Надихнути може будь-що. Іноді це якийсь фільм, іноді звичайна прогулянка. Іноді якийсь крутий дизайнер, за яким ти слідкуєш, і його спосіб мислення.

Чи є якась книга, над якою найбільше подобалось працювати?

З останніх я би назвав дві: Італо Кальвіно «Якщо подорожній одної зимової ночі» й Адольфо Бйой Касареса «Щоденник війни зі свинями».

Мені дуже сподобалось, який образ я нащупав у Касареса і невимушено підійшов до шрифтової частини назви. В душі я все-таки перфекціоніст і все має виглядати якось структуровано, а якщо і не структуровано, то хоча б під контролем.

А в тій обкладинці я відпустив. Написав тушшю на папері, порозмащував всі букви, потім вирізав, сфотографував, кинув за 10 секунд на макет і лишив. Нічого не рухав після того. Бо все, що я потім ще намагався змінити — було зайвим. І я був дуже задоволеним.

А з Кальвіно була трохи інша історія. Я зробив один варіант до обкладинки, мені його вже погодили в офісі. А потім я прийшов додому і вирішив, що я зроблю ще один варіант, інакший. На наступний день я показав другий варіант шефу, і він мені запропонував зробити суперобкладинку! І ми задіяли обидва варіанти. Що може бути краще, коли сам не знаєш, який варіант більше подобається 🙂

А як ти до ВСЛ потрапив?

Мене подруга покликала. Я тоді фрілансером працював. І тут мене запросили на один проект, «Таємниці львівської кави». Потім запропонували зробити ще один, потім ще… і так, по маленьку, я перебрався в офіс. І тут лишився вже на 5 з половиною років.

Маєш ще якісь хоббі?

Дуже люблю грати в баскетбол. Ми колись навіть грали у Львівській бізнес-лізі. Це моя пристрасть… Але, на жаль, рік тому травмувався сильно, і вже не можу грати.

Дуже люблю кататися на сноуборді, але через травму цього року мені це не світить.

Люблю крутити гайки в своєму мотику 🙂

А взагалі — прогулянка в парку з навушниками — це те, шо треба.

А ким мрієш бути у 60?

Ти знаєш, от, напевно, мати свою майстерню, ремонтувати байки, слухати музику, робити музику! Оце було би супер круто!

Які байки любиш найбільше?

Найбільше, певно, класичні, які не змінюються роками. Мені подобаються мотоцикли британської марки Triumph.

А яку маєш суперсилу?

Мабуть, допитливість. Для мене це дуже важливо. “Я знаю, що я нічого не знаю”. Це дає певну свободу, можливість спостерігати. А я люблю просто спостерігати і слухати.

І так, ще я добре вмію слухати.

Чи ти змінюєш світ?

Ні, я не змінюю світ.

Чого?

А для чого його змінювати? Ми його навіть не знаємо. Єдине, що ми можемо змінити – це себе, ми можемо бути доброзичливими до себе.

Маєш якусь пораду для наших читачів від себе?

Знаєш, якби мене хтось запитав «Назаре, хто ти?». Я не знаю, що би я міг відповісти. Я не знаю, хто я. Бо Назар – це ім’я, дизайнер – це професія. А хто я? І оця невідомість – вона справжня, не варто цього боятись. Не треба себе ототожнювати з кимось. Достатньо бути уважним до світу і доброзичливим до себе.

Залишити коментар

Ваша е-пошта не буде опублікована Обов'язкові полі позначені. *

Схожі новини

Як поєднувати археологію та керування магазином – інтерв’ю з Ярославом Бриком

Цього тижня знайомимо вас із Ярославом! Він керує магазином “Два кроки від хати” на Личаківській, 112. Його суперсила – пам’ятає кожну дрібничку. А ще він професійний археолог і обожнює грати в футбол.

Спілкуватись із дітьми, креативити та відкривати нові школи – про це та інше в інтерв’ю з Олександрою Нагірною

Олександра Нагірна, більше відома як Леся, не так давно була вчителем дизайну у Школі вільних та небайдужих. Тепер вона – одна із засновниць Школи мистецтв при Школі Вільних та небайдужих. Леся керує напрямком дизайну. До речі, Школа мистецтв офіційно відкрила…