Уляна Барабаш – дизайнер українського одягу «Авіація Галичини». Вона не тільки стильна і має чудовий смак, але і впевнена в собі та своїх рішеннях. А ще вона звикла досягати мети, бо вірить, що можливо все, головне – бажання.
Ми розпитали Уляну, як відбувається процес виготовлення одягу «Авіації Галичини» і завдяки цьому стає зрозумілим, чому вони коштують на ринку саме стільки.
Уляно, привіт! Розкажи нам, будь ласка, чому речі Авіації Галичини називаються мануфактурними?
Ми фактично все робимо вручну. За кожною машинкою сидить людина, яка руками підкладає, розрізає, пришиває, підбирає кожну ниточку, розрізає планочку.
Насправді, в світі вже давно подібні виробництва – це цілий потік, де стоїть купа машинок і є всього одна людина, яка ними керує. В нас же навпаки, до кожної речі індивідуальний підхід.
От наприклад, наше поло «Індіанець» робиться з багатьох маленьких шматків. І ми не намагаємось полегшити собі життя і спростити модель. Ні, ми готові витрачати час на кожну одиницю окремо.
Як виглядає виробництво?
Маємо багато етапів. Все починається з вибору тканини. От наприклад, для поло ми обираємо тільки найкращу тканину лакоста з Туреччини. Решту трикотажу ми купуємо в Рівному, використовуємо його в основному для інших наших речей.
Але саме для поло ми купуємо тільки лакосту. Це найкраща тканина, вона з чистої бавовни, гарного плетення, не тільки в довжину, але і висоту. І вона є «багатоповерховою». А чим «вища», тим гарніше виглядає.
Рівне теж робить лакосту, але вона пласка. А поло ми робимо тільки з найякіснішої тканини.
Розкрійники теж є важливою ланкою виготовлення поло. Це потребує зосередженості, тиші. Ти, фактично працюєш в кубі, бо робиш і в висоту, і в довжину. Це може бути настил і до 20 см, і ти маєш все розрахувати. Має бути мінімум випадів тканини. Не можна кроїти як-небудь. Є нитка основи, є надсічки, контрольні точки, які при зшиванні дівчатам облегшують роботу, не перекошують виріб.
От наприклад, плече і точка на рукаві – вони мають зійтися, шов і надсічка. Весь настил має бути ідеально врізаний, як нижній шар, так і верхній. Бо можна скосити, і знизу вже буде інший розмір. Тому це дуже важливий етап.
Далі крої комплектуються на вишивку, на друк, на склад. 
Окремо є друкарня, де наносять малюнки на наші речі. В них там взагалі своя атмосфера. Всюди фарба, купа шматочків футболок і поло, прикріплені до стін ескізи…
Також є працівник, який відповідає за пакування. Він знає, як правильно скласти, подати…
До речі, для мене кожен процес є важливим: то як маленькі ціп’ятка, я дуже довго відпускала, передавала кожен етап виробництва іншим. Зараз вже вони, можливо, роблять і краще за мене. Але я пам’ятаю, як це все передавала! Всередині все завмирало і я намагалась бути дотичною до кожного етапу.
Що цікаво і важливо, ми маємо на кожному етапі перевірку. Тому є окрема людина, яка переглядає браки вручну.
В поло ще, наприклад, є відповідальний, який виготовлює виключно комірці. Це мені, до речі,теж було складно комусь віддати. Кожен комір має в нас задрук – верхній і нижній. Ці два шматки ми відрізаємо, даємо на друк. Потім вони приходять з друку,і спеціальна людина по 10-15 штук вручну наколює їх по краях друку, заколює в стіл, малює лекало, яке має вічко того задруку, вирізає вже тоді настильчиком той розмір, який треба…
Тобто це зовсім-зовсім ручна робота. Вона складна. Потім ці крої віддають іншій людині, яка заготовляє ці комірчики. Це теж важливо, адже вона має їх зробити однаковими. Вона зшиває, розпошиває і вже готові, заготовлені комірці віддає далі, де їх вставляють у сам виріб.
Виготовлення наших поло – це дуже кропітка робота!
А ще ми маємо свого технолога.
Коли приходить замовлення на виготовлення з магазину, що потребує ринок, технолог отримує крій, список чого і скільки треба і дає це в роботу. Вона має раціонально роздати роботу людям, щоб вони і заробили, але і не були перенавантажені, і швидко це виконали, і якісно. Кожна людина має свою сильну сторону і технолог має враховувати ці особливості.
До речі, коли до нас приходить нова людина, ми її тестуємо. Ми садимо її на різні машинки і дивимось, де вона сильніша, де швидша, де краща. Якщо вона тут бачить, що не може, то вона і сама скаже, що то не її. І так ми шукаємо кожну людину, яку роботу вона виконує найкраще.
Без досвіду людей берете?
Беремо без досвіду. Але тут все індивідуально. Є такі, що дуже довго вчаться. Є такі, що дуже швидко. От у нас є жінка, яка колись вчилась на швачку. Потім всього пару років працювала по спеціальності, після чого мала дуже довгу перерву. І тут вона вирішила згадати, що вона колись шила. То зараз їй складно, але вона дуже хоче і це видно. Коли людина хоче, вона може навчитись всьому.
Є ще один приклад. Теж жінка дуже хотіла в нас працювати. Вона ще має паралельно іншу роботу. Але хотіла ще саме до нас. І в неї довго не виходило, і я пам’ятаю, як всі жалілись і говорили: «Звільни її». А я бачила в ній бажання, і зараз вона вже так добре виконує свою роботу, що в результаті всі задоволені.
Скільки одиниць приблизно за місяць відшиваєте?
Ми відшиваємо приблизно 1 тисячу поло і ще 600-800 худі в місяць.
Розкажи, будь ласка, нам ще про куртку «Сила»?
«Силу» ми дуже довго розробляли. Для мене це взагалі було страшно, я не розуміла, як ми маємо поєднати наше виробництво футболок і поло із виготовленням, фактично, лижної куртки?! Я себе дуже довго переборювала на це.
Але, насправді, зробити можна все, головне – бажання. Я впевнена, тепер ми можемо зробити все!
Скільки на кікстартері зібрали?
20 тисяч доларів.
Ну але тепер ми вже виготовляємо її для наших магазинів.
А чому саме Авіація? Яке передісторія створення?
Напевно, тому що зібралася така команда, яка вірить в небо! Наприклад, за час існування «Авіації» мої партнери, Христя і Юрко, отримали посвідчення пілотів. Тепер вони можуть літати ще вище. А ми разом з ними.
Але саме першоджерелом ідеї був Юрко Назарук. Я долучилась в команду, як людина, яка любить створювати одяг.
Спочатку це було дуже складно, бо незрозуміло. В якомусь розумінні, ми були сліпими кошенятками, бо робили все з нуля. Хоча до того я вже мала досвід роботи з клієнтами, але це виявилось зовсім інакше.
Тоді це був дійсно стартап: ми не спали ночами, відшивали цілодобово і самі продавали ті поло. Перший тестовий магазин відкрили всього на 11 днів, а залишились там на 3 роки. І коли за перші півдня продалось все, ми зрозуміли, що люди, які купують «Авіацію Галичини», надають нам крила.
