Знайомтеся, якщо хтось не знає: Вова Каспрук, один із наших шеф-кухарів.
Називає себе “самоучко, якого навчили” ?
Вчився на геодезиста. Мав вимірювати відстані/кути між різними напрямками та визначати координати, а вже 5 років готує і частує наших гостей: то в Перша львівська грильова ресторація м’яса та справедливости, то у Реберня “Під Арсеналом” / Arsenal. Ribs and spiritsі. Тепер веде боротьбу в “польових умовах”, де повністю нова команда та не зоране поле роботи.
З власного досвіду знає:
“Ким би ти не був, що б не робив, всього можеш навчитися. Важливо бути чесними зі собою та іншими. Хочеш експериментувати – є така можливість, просто прийди і скажи!”
Найбільше любить готувати м’ясо. Але ніколи до Криївки не ліпив вареники. Все буває вперше! 😉
Вдома НЕ готує: не такий холодильник, ніж, сковорідка, все не за принципом FIFO ? Тому вся влада на кухні у надійних руках дружини.
Як відпочиває? Грає у футбол з командою !FEST.
Колекціонує з 6-річним сином Давидом конструктори LEGO. Заставлені ними усі полиці… і це далеко не кінець. Також хлопці є фанатами кіно: всі фільми Marvel беруться до уваги!
Не уявляє свого дня: без роботи, нових емоцій, викликів, вранішньої кави.
“Імпонують правдиві щирі люди, які не грають роль перед тобою. Дідусь завжди казав: “Брехнею можна весь світ обійти, але назад вже не повернутися”. І я цього принципу завжди дотримуюся”.
Найекстремальніший вчинок пов’язаний з роботою: “Ми знімали відео для нашого нового проекту: “Ресторан високої кухні” на даху будинку №14. Було круто сидіти там, пити вино і їсти сир, а також доволі страшно”
Людина-тату: уся права нога, груди і спина. Ааа… і ще рука! На свій 21-й День народження зробив собі дарунок – перше тату “going to victory”, а нещодавно, 3 місяці тому, набив чергове татуювання. Далі буде…
Має чудову мрію: “Займаюся дитиною, хочу, щоб син був хорошою людиною. Мене так дідусь виховував. Тому багато часу проводжу з Давидом, ми розмовляємо про усе: як відоме, так і незрозуміле.
Що б ти сказав собі 16-річному?
На той час скромному хлопчині, який немало усього боявся сказав би, що треба крокувати до своїх перемог!
А 60-річному?
Я б запитав:“Чувак, чи ти відпочив вже нарешті хоч трохи?”
Маєш пораду для наших співробітників?
Багато хто їде за кордон не тому, що тут погано, а думають, що десь там краще: оплата, життя, кар’єрний ріст. Та з часом більшість повертаються, бо очікування, з якими туди їхали, не виправдалися. Я вболіваю за нашу країну, заробіток ніколи не був моєю ціллю, я себе реалізував та продовжую це робити. І тут це більше, ніж можливо!
