Скоро вже буде рік, як ми відкрили новий ресторан “Дуже висока кухня”. Такий формат ще ніколи не практикували у світі. Тому ми в цьому плані першовідкривачі…
Отже, «Дуже висока кухня» – ресторан, де гості вільно спілкуються з кухарями, де враховується побажання кожного.
Як все починалось
Перші ідеї виникнення такого закладу з’явились у засновників дуже давно, із відкриттям «Школи кухарів». Але тоді не було готового бачення концепції закладу, потрібного інструментарію та людей для реалізації. Тепер, через багато років існування «Школи кухарів», ми відібрали найкращих і привели у цей проект.
– Я дуже хотів сюди потрапити. Це абсолютно нове, я ніколи такого не робив, цікаво було навіть себе перевірити. Я навіть пояснити не можу. Класно! Тут дуже багато роботи. І то не робили, і це треба спробувати, і навіть те саме можна по-інакшому. Вся робота, від А до Я, не така, як на інших закладах. Все прикольно, динамічно, -поділився із нами Дмитро Омельницький, один із шеф-кухарів «Дуже високої кухні».
Андрій Юрків, один із кухарів закладу, розказав, що очікував від закладу того, що в результаті отримав: «я знав, на що я йду, розумів, куди попаду. І все справдилось. Ми одразу думали, що тут буде круто, що тобі тут будуть давати якусь таку поварську свободу. Ти будеш мати змогу щось творити від себе. Зібрали дуже хорошу команду. Незважаючи на експериментальність формату, ми маємо мало негативних відгуків. Люди попадають у щось нове, що вони ніколи не пробували і… залишаються задоволеними!»
– Цікавий заклад, нелегкий, – ділиться про «Дуже високу кухню» Олексій Куций, менеджер ресторану. – Іноді важко продавати людям емоції від їжі, бо не всі приходять тільки заради їжі. Плюс ми на самому стриху, до нас ще треба піднятись. Дехто приходить, бо просто хоче потрапити на стрих, але опиняються у нас… І незважаючи на те, що ми працюємо кілька місяців, вже маємо постійних клієнтів!
«Школа кухарів», як база
З чого ж все починалось? Зі «Школи кухарів»! Сюди приходили кухарі вчитись, поглиблювати свої знання. Практично усі наші кухарі пройшли її, і всі лишились задоволеними.
– Я вчився у «Школі» приблизно 2 роки тому. Я, звісно, мав знання і до того, але там я отримав базу. Наприклад, вариться бульйон і треба розуміти, чого може щось піти не так. Після «Школи» я знав усі нюанси. В мене там була смішна історія. В нас було завдання зварити бульйон, звичайний, базовий бульйон. Але я приніс бульйон синього кольору. Я замовив в інтернеті тайський синій чай і зварив на ньому бульйон. Отаке… – Поділився спогадами про «Школу кухарів» Білянкін Владислав, один із кухарів з «Дуже високої кухні».
Цікаві історії з життя «Дуже високої кухні»
А ще маємо веселі історії наших працівників!
– В нас улюблене замовлення – це «Зробіть нам щось цікаве»! І ми пробуємо це зробити… Ми намагаємось приготувати щось таке, що гості ще не їли. Ще у нас дуже хороша атмосфера, музика. І дуже круто, що ми не маємо меню, бо є змога поспілкуватись з людьми і зрозуміти, чого вони дійсно хочуть. Часом навіть буває в людей якийсь мінімальний шок, коли вони до нас потрапляють і розуміють, що тут нема меню. У нас все найдивніше і найцікавіше. Ми багато чого конструюємо і часто нетрадиційно. От, наприклад, ми робили карамелізовану хурму з качиною ніжкою, – розказав Андрій Юрків.
А Дмитро Омельницький розказав, що дуже любить спілкуватись із англомовними гостями. Вони люблять експерименти, тому завжди є місце для польоту фантазії.
А от до Дмитришин Христини часто ходять вегетаріанці, вегани та сироїди: «Ми можемо нагодувати кожного відповідно до його вподобань».
– А я запам’ятав ті емоції, коли виносиш людям страву, а вони навіть сказати нічого не можуть, бо вони в шоці! Настільки все смачно і гарно! І вони фотографують і дякують! Це відчуття не описати словами. А найбільше мені запам’яталось замовлення – паста карбонара, але у вигляді вареників. В результаті усі лишились задоволеними! – Розказав Білянкін Владислав.
Ніколи не кажи «ніколи»
А ще варто згадати, що не всі кухарі до «Дуже високої кухні» вже працювали за цією професією. Кілька людей вирішили змінити спеціальність і стали кухарями. Зараз вони працюють помічниками кухарів. Наприклад, Пугацька Оксана розказала про свій досвід: «колись я казала, що ніколи не піду на кухню. А в результаті все вийшло як у виразі «ніколи не говори «ніколи». Тепер я працюю на кухні. Я ще досі вчусь, але хочу почати готувати великі замовлення сама. Зараз я займаюсь в основному м’ясом».
«Ніколи не кажи ніколи» – цей вираз діє і з кухарями, які казали, що ніколи не будуть спілкуватись із гостями в залі та приймати замовлення. Але все сталось не так.
Головне у ресторані «Дуже високої кухні» – це можливість постійного розвитку, польоту фантазії.
– Насправді, після цього закладу я вже не знаю, де я ще можу працювати, – каже Владислав. – Тут немає меню і є постійний розвиток. Всюди в закладах є стале меню, і ти приходиш на роботу і постійно робиш одне й те саме. А тут кожен день розвиваєшся.
І з цією думкою погоджується абсолютно кожен працівник «Дуже високої кухні».
Заходьте, хто ще не був, відчуйте це на собі.
