У Львівській копальні кави відкрили невелику виставку плакатного мистецтва. Серед робіт представлені афіші найвідоміших у цьому керунку митців – Альфонса Мухи, Жуля Шере та Анрі де Тулуз-Лотрека.
Цій виставці ми завдячуємо Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України та Мар’яні Сеньків – провідному зберігачу фонду плакату та графіки Музею.
Пані Мар’яно, розкажіть, будь ласка, що це за плакати висять в Копальні кави? Чи вони справжні? Чи то копії? Розкажіть, будь ласка, коротко про кожен плакат.
Власне, у Копальні кави представлені факсимільні копії. А самі плакати зберігаються у фондовій збірці Музею етнографії та художнього промислу.
Плакат не може довгий час бути на сонячному світлі, свіжому повітрі чи при підвищеній вологості. І всім цим речам зараз більше або близько 100 років.
Коли їх створювали, ніхто не думав про них, як про ціннісний мистецький об’єкт, що його виставлятимуть на виставках, тощо, а створювався він як засіб реклами, на тонкому папері, який мав добре ввібрати варений клейстер і повисіти кілька днів на стіні. Тому якщо плакат кінця ХІХ – початку ХХ століття надходив до музейних збірок у хорошому стані, то це було великою удачею. Бо в більшості випадків люди забирали плакати просто з вулиць, і часом той плакат був розірваний, пом’ятий, десь не вистачало шматка тощо.
Але, на щастя відбувались виставки плакатного мистецтва. Власне, колекція плакатів у Музеї етнографії та художнього промислу бере початок від Міського промислового музею у Львові. Бо, власне, Міський промисловий музей організовував виставку плакатного мистецтва у 1897 році, де поміж інших були представлені роботи Альфонса Мухи. А згодом у 1900 з ініціативи Товариства прихильників красних мистецтв була організована ще одна виставка, на якій також експонувалися плакати А. Мухи, які згодом надійшли до музейної збірки.
Розкажіть, будь ласка, про роботи Альфонса Мухи, які є у Копальні зараз.
Альфонс Муха – чех за походженням, який здобув мистецьку освіту та славу у Франції. Його називали митцем спокуси, митцем жінок.
Наприклад, плакат Job, факсимільна копія якого висить у Львівській копальні кави. Здавалося б, це звичайна утилітарна реклама паперу для цигарок. Але нічого подібного. Свого часу сучасники називали саме цей плакат, цю жінку – світською іконою. Тобто, власне, цей типаж потім багато копіювався і брався за основу.
Ми бачимо тут красиву молоду жінку, переплетіння довгого волосся, оці завитки, їх поєднання – більше нікому не вдавалося так передати жіночу красу, зробити настільки вишукано і гарно.
Інший плакат Альфонса Мухи у Копальні кави – реклама журналу «La Plume» Зодіак. Бачимо тут календар, знаки зодіаку, знову світську ікону – жінку. Що характерно, художник поруч із пласкою декоративністю твору загалом обличчя виконував натуралістично, з поєднанням світла і тіні, а також додавав контур.
У музейній збірці зберігається 28 плакатів Альфонса Мухи. Найбільший – це реклама дитячого харчування Nestle, який ми виставляли кілька років тому. Він має розміри 3 на 2,1 метри. Був великий ажіотаж, у нас було море відвідувачів, бо цей унікальний плакат можна було побачити лише в нашому музеї. Свого часу він надійшов до нас з трьох частин. Перед експонуванням його було відреставровано, продубльовано на суцільну основу і оформлено в раму. Маємо надію, що ще пройде час і ми його наново виставимо.
Хочу наголосити, що такої колекції плакатів Альфонса Мухи, як у нас, немає в жодному музеї України.
Інший художник-плакатист, який свого часу вважався дуже цікавим та оригінальним – Анрі де Тулуз-Лотрек. Він зробив близько 30 плакатів за життя, на відміну від Жуля Шере, спадок якого налічує більше тисячі відбитків.
Тулуз-Лотрек також відомий як живописець. Він був дворянського роду, його мама з татом були двоюрідними братом з сестрою, тому Анрі народився із генетичним захворюванням, яке згодом розвинулося у хворобу костей і спричинило фактично карликовість.
Значну частину свого недовгого життя (прожив 36 років) А. де Тулуз-Лотрек проводив у борделях, бо їх мешканки – то були єдині жінки, яких він не соромився і почував себе з ними вільно. Він часто зображав у своїх творах повій, їх життя, побут, сцени інтимного характеру. Навіть для розкутої Франції тих часів це було дуже сміливо.
Звісно, Лотрек отримує замовлення на рекламну плакатну продукцію. Наприклад, було таке кабаре в японському стилі «Японський диван». Власник запропонував саме Тулуз-Лотреку зробити афішу. І це для художника стало певним викликом, бо автором попередньої реклами для цього кабаре був Жуль Шере. Але Лотреку все вдалось якнайкраще.
Що характерно для цього плакату – у верхньому лівому куті художник зобразив у властивому йому гротескному стилі відому співачку кабаре Івет Гільбер – жінку з вишуканими манерами і в довгих чорних рукавичках. Вона розповідала, що коли починала свою кар’єру, то не мала грошей і тому оптом закупила цілу партію довгих чорних рукавичок, тож потім вона їх одягала до будь-якого вбрання. Це стало її фішкою. Тулуз-Лотрек створив цілу серію її портретних замальовок. Правда, конкретно в цьому плакаті він її намалював тільки частково – голова ніби схована за межами плакату. А на передньому плані зображено його улюблену танцівницю (правда, тут він її намалював як відвідувачку) – Джейн Авріль.
У своїх плакатах художник дозволяв собі поєднувати на той час непоєднувані кольори – чорний, коричневий, сірий, бежевий. Але це було його фішкою.
І ще один плакат – «Салон Ста» − реклама відомого паризького виставкового салону, інша його назва – «Пасажирка з 54 каюти».
Усього в музейній збірці є 4 плакати Тулуз-Лотрека. Тому якщо врахувати, що митець за своє життя створив 30 плакатів, а в нас 4 – то це досить багато. Знову ж таки, такої колекції плакатів Тулуз-Лотрека немає в жодному державному музеї України.
З французів також представлені в Копальні кави факсимільні копії плакатів Жуля Шере, про якого ми частково вже говорили на початку. Яскраві, кольорові плями, щоб глядач ще здалеку, на бігу чи на ходу міг їх помітити і зафіксувати рекламну ідею. От реклама Льодового палацу (ковзанки), чи реклама кабаре Ля Сігаль – такий традиційний стиль для реклами – зображення відвідувачів, номер телефону, назва. Тобто це якраз було характерно для реклами того часу.
Але це він започаткував цей характерний стиль?
Так, Жуля Шере вважають родоначальником плакатного мистецтва. Тобто афіша, як текстовареклама, була відома ще задовго до Шере. Але завдяки Жулю Шере і методу друку – кольоровій літографії – рекламний плакат почав активно розвиватися, поширюватися і став справжнім «мистецтвом вулиці».
І ще один художник, якого знає весь світ – це Кассандр. Його плакат «Північний експрес» − хрестоматійний зразок Ар-Деко – дуже відомий. Але не багато хто знає, що Кассандр – це псевдонім. Насправді його звали Адольф Мурон і народився він у сім’ї французьких емігрантів у Харкові в 1901 році. А вже у 1915 він поїхав вчитись у Париж і в 1922-1923 роках, фактично у зовсім молодому віці, стає знаменитим.
Представленому тут плакатові характерна експресія, геометризація всіх площин. Кассандр, на відміну від попередників, вважав, що плакат має бути такою ж промисловою продукцією, як олівці, ручки, автомобілі, тощо. Художник, який їх творить, на відміну від живописця, не має передавати себе, свої почуття, емоції, він має бути як телеграф – лише передавати інформацію.
А він повертався в Україну?
Ні, власне, на відміну від Мухи, який все-таки повернувся у Чехословаччину і помер там, і сам себе позиціонував як чех, Кассандр вважав себе абсолютним французом. Але художник був популярним не лише у Франції, де створив логотип відомої марки одягу Yves Saint Laurent, але й поза її межами, як от у США, де на замовлення автомобільної фірми «Форд» створив серію рекламних плакатів.
А українські плакати?
Оцей плакат «Яремче» – це фактично туристична реклама 20-30-х років. Автор цього плакату, на жаль, невідомий.
Але тут ми бачимо активну присутність традиційних українських мотивів: така собі гуцульська сецесія в плакаті – жіноча постать на тлі диску з написами, вміщена у видовжений вертикальний формат. Відчувається вплив плакатів А. Мухи із зображенням драматичної актриси Сари Бернар.
Багато в музеї плакатів з невідомими авторами?
Переважно імена відомі, бо зазвичай метою поповнення збірки є твори конкретних авторів.
І ще один представлений тут плакат – це реклама автоперегонів. У Львові життя між Першою і Другою світовими війнами було дуже бурхливим у різних сферах, в тому числі і у спорті, що і знаходило своє відображення у плакатному мистецтві. Автор цього плакату теж невідомий. Він рекламує конкретну подію і поєднує як мистецьку, так й історичну цінність.
Чи відомі львівські автори плакатного мистецтва?
Львів кінця ХІХ – першої третини ХХ століття був спочатку під владою Австро-Угорщини, а потім – Польщі. Серед плакатистів переважали поляки. Хоча, звичайно, були й українці, як, наприклад, Павло Ковжун, який переїхав до Львова і розпочав тут свою діяльність у 1921 році чи Петро Холодний, який 1922 року емігрував до Львова. Взагалі складно говорити саме про «львівськість» плакатистів. Багато плакатів, рекламна тематика яких пов’язана безпосередньо зі Львовом, творили художники-не львів’яни. От, наприклад, Тадеуш Ґроновський, всесвітньовідомий польський плакатист, який вважається одним із піонерів сучасного польського плакату, − народився і помер у Варшаві. Але в його творчій спадщині – потужний доробок рекламної плакатної продукції, пов’язаної безпосередньо зі Львовом. Хочу відзначити, що у збірці Музею етнографії та художнього промислу зберігаються такі твори авторства Т. Ґроновського, який немає навіть у музейних зібраннях Польщі.
Як часто буде змінюватись виставка у Копальні кави?
Загалом ми плануємо десь раз на рік оновлювати у Львівській копальні кави виставку факсимільних копій нашого доробку. На жаль, більше вони не зможуть зберігати свою красу на відкритому просторі без спеціальних умов.
Тематика плакатів з нашої збірки – не лише така весела й життєрадісна, як на представлених тут експонатах. Це і плакати з охорони життя, здоров’я − плакати на соціальну тематику, наприклад, на тему алкоголізму, чи насилля в сім’ї. Та очевидно, що ця тема для кав’ярні не підійде. Тому ми будемо і надалі дуже уважно й ретельно підходити до тематики і стилістики відібраних пам’яток.
Читайте також: “Дуже висока кухня – ресторан-експеримент від !FEST“
Спілкувалась: Анастасія Ковач-Петрушенко
