Сьогодні пропонуємо ще одну історію розвитку людини, що почалася саме під час карантину. Вадим Попович уже шість років грає в оркестрі Театру пива «Правда».
Вадим закінчив Львівську консерваторію. Але ще на другому курсі почав працювати в «Правді» трубачем.
Одягом Вадим цікавиться не так давно, як музикою. Але все ж цінує якісні й цікаві речі.
Під час карантину з’явилася вакансія обліковця в «Авіації Галичини». Вадим одразу вхопився за цю можливість і тепер паралельно з музикою займається обліком усіх елементів наших футболок, поло й худі.
Коротко
Вік: 26 років
Посада: трубач в оркестрі Театру пива «Правда» / обліковець в «Авіації Галичини»
Улюблений фільм: «Зодіак»
Улюблена книга: «Воно» Стівена Кінга
Суперсила: вмію грати на трубі, навіть коли не хочу цього
Улюблені емоції та почуття: люблю брати від життя все
— Вадиме, а чому саме музика?
— Я ходив у другий клас школи, коли до нас прийшли викладачі з музичної школи — показували інструменти, закликали навчитися грати. І труба мене зачарувала, вже тоді я зрозумів, що гратиму на трубі. Мені пощастило з викладачем, я спілкуюся з ним досі. Після музичної школи вступив до музичного училища в Ужгороді. У мене там було цілком сформоване життя.
— Як тоді так сталося, що Львів тебе покликав?
— Я хотів вступити в консерваторію у Львові на заочне відділення, але треба було спочатку подаватись на станціонар, а вже потім всіх бажаючих переводили на заочне. І мені вдалось вступити на стаціонар на бюджет. Тоді й вирішив переїхати до Львова. А жити на одну стипендію у Львові — то якось не дуже. Тому ми зібрали свій перший колектив — брас-квінтет — і виступали в ресторані «Ратуша» (тепер «Grand Café Leopolis»), трохи грали на вулиці. Далі, вже в мої 20, почався оркестр. Я прийшов на репетицію і працюю тут досі. А ще я тепер граю в гурті «Дзвони сонця». Ми граємо переважно на весіллях і корпоративах.
— Чи є в репертуарі оркестру «Правди» пісні, які ти запропонував виконувати?
— Звісно, є. В принципі, репертуар складається з того, що пропонує кожен музикант, але є й багато пісень, які вибирав і розписував наш керівник.
— Музика — це творчо й захопливо. А звідки взявся обліковець? Це ж зовсім інший напрям роботи.
— Я дуже люблю одяг, до того ж мені подобається «Авіація Галичини»: якість, крій, моделі. І я вже давно шукав можливості потрапити в «Авіацію», щоб попрацювати з цими тканинами, людьми, моделями. Ми з дружиною, наприклад, маємо багато їхнього family look. Спочатку я думав, може, влаштуватися продавцем до них.
— Тобто ти хотів просто бути дотичним до них?
— Так. Це не той випадок, коли я хотів стати саме обліковцем. І це не пов’язано з карантином. Ні, це стало моїм хобі, яким я займаюся в задоволення.
— «Авіація Галичини», виходить, у тебе хобі, а гра в оркестрі «Правди» — це робота?
— Так. Я одяг дуже люблю. А музика — це те, що я по життю вмію робити. А взагалі, такої професії як обліковець немає, є комірник. Розумієш, обліки є різні, а от комірник — це той, хто відповідає за речі.
— Тоді поясни, будь ласка, детальніше, що саме ти робиш.
— Коли я прийшов, було конкретне завдання. Я мав розібратися зі складом, на якому є крій різних поло, світшотів, худі, фурнітури. Його дуже багато, і треба було навести в тому лад. Тоді я почав рахувати. Ти можеш мати досвід обліковця, але в «Авіації» однаково треба всього вчитися заново. Працювати з 1С можуть усі, але щоб порахувати, треба спершу розібратися в специфіці крою одягу, що й до чого. Мені пояснили, наприклад, з чого складається поло. Ще треба враховувати різні розміри, чоловічі й жіночі. І тільки тоді це можна порахувати, а потім завести в 1С. Уже коли все правильно пораховано і внесено в програму, якщо забирають щось у роботу, я його списую. І так ми обліковуємо кожну деталь майбутнього одягу. Тепер у мене з’явився ще один склад — я веду облік тканин.
— Для тебе це рутина?
— Ти знаєш, я така людина, яка може адаптуватися всюди. Тому я весь час чимось займаюся. Мене зачаровує процес, у якому з нічого виготовляється одяг. І не будь-який одяг, а той, у якому відчуваєш не тільки комфорт і зручність, а й ідею. Це захоплює.
— Були якісь смішні випадки на якійсь із твоїх робіт?
— Та мені здається, щось добре і смішне відбувається щодня… Буває, і на роботі трапляється щось, що змінює життя назавжди. Наприклад, в один із робочих вечорів у «Правді» я зустрів свою майбутню дружину, яка тепер мене підтримує і в музиці, і в моїх захопленнях одягом, а саме «Авіацією Галичини».
— Є плани на майбутнє?
— Звісно! Я хотів би ще одну освіту — моделювання одягу. І розвивати свої вміння в музиці.
— Якесь ще хобі маєш?
— Я дуже люблю подорожувати. Я вже об’їздив 17 країн. У планах купити машину і об’їздити на ній весь світ, а почати з України.
— Де був найдалі від України?
— Напевно, в Африці. Канарські острови мені подобаються. А найбільше об’їздив Іспанію. Я їздив туди на виступи в різних філармоніях. Ми тоді тижнями там жили і мали час погуляти. То вражень дуже багато.
Розмовляла: Анастасія Ковач-Петрушенко
