Як поєднувати непоєднуване: історія трубача з оркестру «Правди», який став обліковцем в «Авіації Галичини»

Сьогодні пропонуємо ще одну історію розвитку людини, що почалася саме під час карантину. Вадим Попович уже шість років грає в оркестрі Театру пива «Правда».

Вадим закінчив Львівську консерваторію. Але ще на другому курсі почав працювати в «Правді» трубачем.

Одягом Вадим цікавиться не так давно, як музикою. Але все ж цінує якісні й цікаві речі.

Під час карантину з’явилася вакансія обліковця в «Авіації Галичини». Вадим одразу вхопився за цю можливість і тепер паралельно з музикою займається обліком усіх елементів наших футболок, поло й худі.

Коротко

Вік: 26 років
Посада: трубач в оркестрі Театру пива «Правда» / обліковець в «Авіації Галичини»
Улюблений фільм: «Зодіак»
Улюблена книга: «Воно» Стівена Кінга
Суперсила: вмію грати на трубі, навіть коли не хочу цього
Улюблені емоції та почуття: люблю брати від життя все


— Вадиме, а чому саме музика?

— Я ходив у другий клас школи, коли до нас прийшли викладачі з музичної школи — показували інструменти, закликали навчитися грати. І труба мене зачарувала, вже тоді я зрозумів, що гратиму на трубі. Мені пощастило з викладачем, я спілкуюся з ним досі. Після музичної школи вступив до музичного училища в Ужгороді. У мене там було цілком сформоване життя.

— Як тоді так сталося, що Львів тебе покликав?

— Я хотів вступити в консерваторію у Львові на заочне відділення, але треба було спочатку подаватись на станціонар, а вже потім всіх бажаючих переводили на заочне. І мені вдалось вступити на стаціонар на бюджет. Тоді й вирішив переїхати до Львова. А жити на одну стипендію у Львові — то якось не дуже. Тому ми зібрали свій перший колектив — брас-квінтет — і виступали в ресторані «Ратуша» (тепер «Grand Café Leopolis»), трохи грали на вулиці. Далі, вже в мої 20, почався оркестр. Я прийшов на репетицію і працюю тут досі. А ще я тепер граю в гурті «Дзвони сонця». Ми граємо переважно на весіллях і корпоративах.

— Чи є в репертуарі оркестру «Правди» пісні, які ти запропонував виконувати?

— Звісно, є. В принципі, репертуар складається з того, що пропонує кожен музикант, але є й багато пісень, які вибирав і розписував наш керівник.

— Музика — це творчо й захопливо. А звідки взявся обліковець? Це ж зовсім інший напрям роботи.

— Я дуже люблю одяг, до того ж мені подобається «Авіація Галичини»: якість, крій, моделі. І я вже давно шукав можливості потрапити в «Авіацію», щоб попрацювати з цими тканинами, людьми, моделями. Ми з дружиною, наприклад, маємо багато їхнього family look. Спочатку я думав, може, влаштуватися продавцем до них.

— Тобто ти хотів просто бути дотичним до них?

— Так. Це не той випадок, коли я хотів стати саме обліковцем. І це не пов’язано з карантином. Ні, це стало моїм хобі, яким я займаюся в задоволення.

— «Авіація Галичини», виходить, у тебе хобі, а гра в оркестрі «Правди» — це робота?

— Так. Я одяг дуже люблю. А музика — це те, що я по життю вмію робити. А взагалі, такої професії як обліковець немає, є комірник. Розумієш, обліки є різні, а от комірник — це той, хто відповідає за речі.

— Тоді поясни, будь ласка, детальніше, що саме ти робиш.

— Коли я прийшов, було конкретне завдання. Я мав розібратися зі складом, на якому є крій різних поло, світшотів, худі, фурнітури. Його дуже багато, і треба було навести в тому лад. Тоді я почав рахувати. Ти можеш мати досвід обліковця, але в «Авіації» однаково треба всього вчитися заново. Працювати з 1С можуть усі, але щоб порахувати, треба спершу розібратися в специфіці крою одягу, що й до чого. Мені пояснили, наприклад, з чого складається поло. Ще треба враховувати різні розміри, чоловічі й жіночі. І тільки тоді це можна порахувати, а потім завести в 1С. Уже коли все правильно пораховано і внесено в програму, якщо забирають щось у роботу, я його списую. І так ми обліковуємо кожну деталь майбутнього одягу. Тепер у мене з’явився ще один склад — я веду облік тканин.

— Для тебе це рутина?

— Ти знаєш, я така людина, яка може адаптуватися всюди. Тому я весь час чимось займаюся. Мене зачаровує процес, у якому з нічого виготовляється одяг. І не будь-який одяг, а той, у якому відчуваєш не тільки комфорт і зручність, а й ідею. Це захоплює.

— Були якісь смішні випадки на якійсь із твоїх робіт?

— Та мені здається, щось добре і смішне відбувається щодня… Буває, і на роботі трапляється щось, що змінює життя назавжди. Наприклад, в один із робочих вечорів у «Правді» я зустрів свою майбутню дружину, яка тепер мене підтримує і в музиці, і в моїх захопленнях одягом, а саме «Авіацією Галичини».

— Є плани на майбутнє?

— Звісно! Я хотів би ще одну освіту — моделювання одягу. І розвивати свої вміння в музиці.

— Якесь ще хобі маєш?

— Я дуже люблю подорожувати. Я вже об’їздив 17 країн. У планах купити машину і об’їздити на ній весь світ, а почати з України.

— Де був найдалі від України?

— Напевно, в Африці. Канарські острови мені подобаються. А найбільше об’їздив Іспанію. Я їздив туди на виступи в різних філармоніях. Ми тоді тижнями там жили і мали час погуляти. То вражень дуже багато.

Розмовляла: Анастасія Ковач-Петрушенко

Related articles

Я кольорую наш світ, – Андрій Чад, відео-дизайнер і мешканець арт-відділу

Живе у арт-відділі вже майже рік, до !FEST трохи пропрацював на видавництві у Львівській Політехніці. Обожнює фільми про паркур, а ще ті, що з Джекі Чаном. В дитинстві Андрій навіть мріяв бути каскадером. Він справжній інтроверт, який прилаштувався до цього…

Як розпізнати у стажері друга на все життя – історія Люби Ніколаєвої

Хочу розказати вам історію про Лілю Петровську, ту, що тепер вже Олійник. Колись я працювала в Мазоху старшим офіціантом. І до мене прийшла на стажування Ліля Петровська, така мила хороша дівчинка. Я вчила тоді Лілю міняти попільнички на майданчику. Вона…

Де відпочити під час осіннього вікенду недалеко від Львова

Попереду нас чекають ще кілька теплих вихідних, поки не почнеться справжня львівська осінь. Тому ми вирішили підібрати місця, що розташовані відносно недалеко від Львова. До кожного з них можна доїхати машиною максимум за 4 години. Боржава До підйомника в Пилипці…